Завершив ще одне читання — Валер’ян Підмогильний Місто. Вирішив прочитати, тому що порадила Оксана Забужко в якійсь своїй бесіді. Не пожалкував. Книга справді крута. Але чи зрозумів я її правильно? Чи все вловив, що закладав автор? Ймовірніше за все, що ні.
Для мене Місто — це все моє життя, я ніколи не бував довго на селі. Я сприймаю його як простір можливостей та сили, наповнений зручностями. Люблю свій Чернігів, його вулиці, його повітря й гомін. Київ, про який пише Валер’ян, мені також близький — гуляння його вулицями 1927 року виявилося цікавою прогулянкою в столітнє минуле, адже зараз надворі 2026 рік. Вгадуються ті самі вулички, по яких я й сам ходив неодноразово, бо вчився і вивчився саме в Києві. На відміну від головного героя роману, який знайшов себе аж зовсім не в навчанні.
Проте Підмогильний показує Місто під іншим кутом — як конвеєр людських доль, де за успіх часто виставляють занадто високий рахунок.
Анатомія Его Степана Радченка, Валер’ян Підмогильний Місто
Давай спочатку поговоримо про емоційний залишок від книги. Стефан (Степан) Радченко — падло. Талановите, але безпринципне створіння, яке зациклене на своєму власному безроздільному Его і яке ступає повз долі, начебто то не його стосується. Ті ломки «совісті», що супроводжують його, видаються просто примарами, уявними химерами, які лише годують його самолюбство.
Найяскравіше це видно через його ставлення до жінок. Степан проходить крізь них, як через елементи зручної інфраструктури:
- Біловолоса Надійка. Він закохується в неї й зраджує після зґвалтування. Ще й вона в нього залишається винною. Потім він знов повертається до її образу думками, видумує, як їм буде гарно, і заспокоює себе тим, що її чоловік — «поганий кар’єрист», а отже Степан має повне право його подвинути. Але життя розставляє все на місця: Надійка вагітна, вона змінилася і вже зовсім не та чарівна дівчина, якою він її залишив.
- Мати Максима (Мусінька). Жінка зі складною, заклюканою примусовим шлюбом долею. Їй просто хочеться відчути себе вільною, і вона приходить до Степана (Валер’ян Підмогильний Місто). Жага буяє, тут все логічно. Але те, як він її покидає — ганебно. Потрібно було залишатися людиною, натомість Мусінька від розпачу спускається до найпростішого, щоб втримати глузд, і починає заробляти гроші в лото. Її син Максим про все знає, його життя після цього знання просто зламане.
- Зоська. Дівчина, яка живе в злиднях. Довгий час вони зустрічаються лише тому, що вона це дозволяє. І знов у Степана «ломка душі», але коли він нарешті приймає рішення оженитися — знов зраджує. Дівчина гине, а Степан знаходить розраду в поясненнях самому собі, що він і тут білий та пухнастий.
- Рита. Майже випадкове знайомство в пику Зосьці в день їхньої запланованої помолвки. Роман завершується тим, що Степан сідає писати повість, до якої його надихає чергова випадкова зустріч — цього разу з балериною.
Мені таке ставлення до людей, м’яко кажучи, не до смаку припало. В сучасному середовищі ми теж часто бачимо подібний тип лідерів. Вони легко опановують інструменти, швидко вибиваються в топ, але використовують команду, клієнтів та партнерів як декорації для власного самозвеличення.
Політичний слід і витоки Безладдя
Ця внутрішня ницість Радченка виросла не у вакуумі і це демонструє Валер’ян Підмогильний Місто. Хлопець сирота, він воював за владу Рад, тобто за Совєти. Саме ці Совєти спотворили потім життя України та українців. Хоч ми й самі багато накоїли, але ті часи нам і зараз гикавкою кровавою виходять, бо наші «люблячі брати» нас вбивають й зневажають, хоча самі прикриваються достоєвським, толстим чи горьким.
Повернення до Ладу: чому концентрація сил рятує систему від безладдя
Степан — справді розумний хлопчина, який вибився в люди завдяки своїм талантам і прагненню завоювати Місто. Все дається йому занадто легко, і він увірує в свою геніальність. Але це увірування заважає йому ставати людиною. Він начебто багато робить для суспільства, але це роблення стоїть на задньому плані. Воно відбувається як декорація його власного саморуйнування. Степан став прототипом тих вискочок без внутрішньої культури, які принесли системне Безладдя на нашу землю.
Що залишилося за лаштунками підкорення міста
Якщо відкласти вбік первинну емоційну відразу до підлості Степана, в романі відкривається складніший, архітектурний парадокс.
Степан щиро вірив, що він підкорює Місто. Насправді ж простір непомітно переплавив його під себе, вичавивши залишки справжності. Фінал книги дивовижний: Степан починає писати свою повість про людей лише тоді, коли остаточно від них відгородився у своїй кабінетній самотності, зачинивши вікно від міського гомону. Чи знає він людей, про яких пише? Малоймовірно. Він сам себе не знає. Можливо, саме через зради й самозвеличення він тих людей взагалі й розрізняв: Валер’ян Підмогильний Місто.
Контраст: Феномен Левка
На щастя, люди в романі різні. Поет Виговський, наприклад, мені імпонує — він хоча б каже правду й не пробує здаватися кимось іншим. Він бачить світ душею.
Але головна точка незламності в цій історії — друг Степана, агроном Левко. Він не такий блискуче розумний, але він справжній. Він не намагається проявляти своє Его, бо реалізується в іншому — в людяності, відкритості та чесній праці на землі. Його тягне степ. Чи вдасться йому життя — хто зна? Але Левко, на мій погляд, має той самий автономний внутрішній Каркас, якого так бракує Радченку. Левко — це творець і будівничий, який міцно стоїть на власному фундаменті, тоді як Степан залишається просто споживачем ресурсів.
У сучасному управлінні та житті все працює так само. Можна легко опанувати процеси, вибитись у лідери й побудувати круту кар’єру. Але якщо всередині немає людського Каркасу й чіткої етики, якщо ти руйнуєш долі тих, хто поруч, — ти будуєш не тривалу систему. Ти створюєш красиве, але мертве Безладдя й саме про це пише, начебто сповідає Валер’ян Підмогильний Місто.
А ось Степан у мене асоціюється десь з самим Валер’яном. І, ймовірно, він сам себе й змальовував в цьому романі, хто зна. Книга мені неймовірно сподобалася, хоча я зовсім не впевнений, що зрозумів її так глибоко, як міг би.
Ціна его: Як маніпуляція часом вбиває вашу автоматизацію
А ким у сучасному просторі бачите себе ви — хижаками Радченками чи нормальними будівничими Левками? Дуже раджу знайти час, відкласти справи й прочитати першоджерело Підмогильного. Воно точно варте того, щоб зробити власні висновки.
