Чомусь більшість з нас схильна вважати, що світ — це те, що ми бачимо крізь власні очі, чуємо через власні вуха, відчуваємо через власний ніс та/або на власний дотик. Ми проєктуємо бізнес-процеси, бо спираємося начебто на загальнолюдську логіку, бо вважаємо її універсальною. Але видається, що архітектура світосприйняття реальності набагато складніша за наші уявлення. Читаючи книгу Еда Йонга «Неосяжний світ», я відчув те, що можна назвати інтелектуальним «холодним душем».
Книга “Неосяжний світ” на Нашому Форматі — першоджерело для Вашого Umwelt.
«Перше враження — шок від того різноманіття в світосприйнятті будь-яких інших живих організмів, якщо порівнювати з нами — людьми».
концепція Umwelt: Кожен будує свій всесвіт
У біології є поняття Umwelt (видосвіт) — це та частина навколишнього середовища, яку конкретна істота здатна сприйняти. Як архітектор, я бачу в цьому чисту інженерну логіку: очі мухи-вбивці та очі лева — це різні технічні рішення для різних бізнес-задач природи.
Для мухи важлива частота. Для лева — світлочутливість. Це як порівнювати частоту оновлення монітора та роздільну здатність камери — у цьому й полягає сутність буття видів та складається архітектура світосприйняття.
- Частота: Бджоли сприймають світ на частоті до 350 Гц, тоді як деякі інші істоти — лише 1 Гц.
- Гострота: Ми звикли пишатися своїм зором, але в кожного своя лінза. «Мій зір краще, ніж у лева», — звучить як виклик, але це лише технічна характеристика моєї «камери» в певному спектрі.
Коли ми будуємо Лад у бізнесі, ми маємо пам’ятати: кожен співробітник і клієнт живе у своєму Umwelt. Проєктування системи — це спроба об’єднати ці різні світи в єдиний каркас. І це капець, як складно реалізувати на практиці, бо ми все одно схильні до нав’язування власної точки зору й бачення за будь-яку ціну.
Технології як сурогат почуттів, інженерна логіка бізнесу
При цьому дуже ймовірно, що людина — єдина істота (в усякому разі на Землі), яка усвідомила свою біологічну обмеженість і почала компенсувати її інструментами. Для мене CRM OneBox OS чи складні ERP-системи — це цифрові «органи чуття». Вони дозволяють нам бачити «інфрачервоний спектр» фінансів чи «ультразвук» логістики, які недоступні неозброєному оку.
Двигуном цього прогресу є наше «любопиття». Не просто цікавість, а активна жага до розширення меж.
«Ми з самого початку до бісу любопитні, тямущі й агресивні до вибору найліпшого, найновішого, що постійно штовхає на дослідження».
Але це паливо прогресу має і зворотний бік — ми часто руйнуємо чужі світи заради власної експансії. Наша архітектура світосприйняття руйнує, хоча ми цього й не усвідомлюємо.
Ціна комфорту та вандалізм «зомбоящерів»
Наше прагнення до комфорту породжує сенсорне забруднення. Ми засліплюємо нічних птахів своїми містами та оглушуємо китів шумом гвинтів. У бізнесі безлад працює так само: наше егоїстичне прагнення до «швидких результатів» часто руйнує екосистему компанії.
Найстрашніший прояв цього вандалізму — війна. Це гранична межа глухоти до чужого світу.
«Ті керовані зомбоящери зовсім не думають, що їхні дії знищують не тільки нас… але й природу, в якій ми всі існуємо».
Це нагадує мені про «Місто» Кліффорда Саймака. Там люди втратили емпатію та пішли зі сцени, залишивши світ Псам, які виявилися більш здатними до розуміння іншого. Як архітектор, я запитую себе: чи не будуємо ми системи, які врешті-решт стануть розумнішими за нас, бо ми відмовилися бачити світ далі власного носа? Яка архітектура світосприйняття захистить нас від наших же помилок?
Любов чи любопиття?
Що може розчинити «цемент» наших застарілих наративів і змусити нас будувати Лад з урахуванням інших? Раніше можна було думати про відповідальність у стилі Голди Меїр (будувати, бо немає іншого виходу). Але зараз вбачаю інший шлях — через те саме «любопиття». Голда Меїр: Чому ми будуємо в пустелі — про відповідальність за фундамент.
Любов часто сприймається як звичка чи обов’язок. Але справжнє будівництво стосунків чи систем потребує іншого:
«То що ж таке любов?.. Ймовірніше за все любопиття (не чиста цікавість, а саме любопиття, для мене це трохи інше)».
Лише коли ми щиро любопитні до того, як бачить світ інша людина (чи інший бізнес), ми можемо створити справжню Антикрихкість. Це і є та сама людяність у складних системах, про яку писав Адам Кей. Адам Кей: Людяність у цифровій медицині — про те, як не стати «зомбоящером» у системі.
Висновок: Сила в «Не знаю»
Оптимізм архітектора та архітектура світосприйняття полягають не в тому, що він знає все. Він полягає в тому, що він готовий будувати навіть у темряві. Визнання власних «білих плям» — це не слабкість, а ознака інтелектуальної чесності та фундамент для майбутнього росту.
Коли мене запитують про фінальну істину, я відповідаю як Будівничий:
«Не знаю. У мене нема на це питання відповіді. І вигадувати, щоб тобі своєю відповіддю сподобатися, вважаю недоцільним».
Ми не маємо всіх відповідей про «Неосяжний світ», але ми маємо волю до будівництва Ладу. І в цьому наша найбільша архітектурна перевага. Ми маємо самі творити те, заради чого є сенс жити, й чому архітектура світосприйняття буде сприяти.
